ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ

(розділ 5 книги Ю.П.Мічуди "Сфера фізичної культури і спорту в умовах ринку")

5.1. Фактори формування ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні

Результати аналізу закономірностей функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту країн з стабільними економічними системами ринкового типу значною мірою є вихідним пунктом для розгляду особливостей ринкового функціонування відповідної сфери в Україні.

Можна стверджувати, що в Україні, як і в інших країнах, процес функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в сучасних умовах обумовлюється дією великої сукупності факторів. Визначення їх повного переліку та характеру впливу кожного з них на процес формування та розвитку ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту є досить складним науковим завданням. Воно ще більше ускладнюється з огляду на специфіку перехідного суспільства, політична, соціально-економічна та інші сфери якого характеризуються нестабільністю, відсутністю чітко окреслених тенденцій функціонування та розвитку. Зважаючи на це, слід, на нашу думку, обмежити сферу нашого наукового аналізу факторами, які за всіх часів та в усіх країнах найбільшою мірою визначають закономірності розвитку суспільства в цілому, а також його складових включно зі сферою фізичної культури і спорту.

З урахуванням викладеного, проаналізуємо дві групи факторів, які сьогодні впливають і протягом тривалого часу будуть обумовлювати специфіку ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні: І – група факторів, що мають об'єктивну природу; ІІ – група факторів суб'єктивного характеру. Дія першої групи факторів випливає з особливостей соціального середовища, у якому діють фізкультурно-спортивні організації, специфіки його параметрів (політичних, економічних, правових і т.п.). Суб'єктивні фактори відбивають специфіку суспільної свідомості. Виходячи з предмету дослідження, нас цікавить насамперед свідомість суб’єктів ринкових відносин сфери фізичної культури і спорту.

Об'єктивні фактори функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту України в умовах ринку доцільно згрупувати в наступні основні підгрупи: 1) соціально-політичні фактори; 2) правові фактори; 3) соціально-економічні фактори. Головним компонентом групи факторів суб’єктивного характеру є соціально-психологічні фактори. Наведені фактори взаємопов ¢ язані і їх сукупна дія створює досить складну ситуацію у сфері фізичної культури і спорту.

Характер впливу соціально-політичних та правових факторів на функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в умовах ринку обумовлюється підтвердженою відповідними законодавчими актами загальною ідеологією перехідного суспільства, притаманного Україні з 90-х років минулого століття. Вона існує як у формі поглядів про шляхи цивілізованого розвитку суспільства, так і у формі практичних дій держави стосовно сфери фізичної культури і спорту.

Як відомо, політичним вектором розвитку сучасного українського суспільства є його орієнтація на побудову соціальної системи, заснованої на економіці ринкового (змішаного) типу, що задекларовано Конституцією України [37]. Функціонування ж такої економіки потребує формування адекватних її сутності механізмів управління процесами у всіх сферах суспільного життя.

Не є виключенням і сфера фізичної культури і спорту. Аналізуючи законодавчі та нормативно-розпорядчі акти, ухвалені в Україні протягом 90-х років минулого та перших років поточного століття, можна дійти висновку, що держава має намір активно впливати на процес функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту. З цією метою побудовано багаторівневу законодавчу базу.

Перший (вищий) рівень складають спеціальні закони, які тим або іншим чином визначають підвалини державної політики у сфері фізичної культури і спорту. Це Закони України «Про фізичну культуру і спорт» [29] та «Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні» [ 28 ]. До цього рівня слід також віднести Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [27].

Другий рівень – укази Президента України з різних питань функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту .

Третій рівень – програмно-нормативні документи, дія яких обмежена у часі. До них насамперед належать Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту до 2016 року [75], а також Концепція Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки” [ 102 ].

Четвертий рівень – постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України .

П‘ятий рівень розпорядчі та нормативно-методичні документи, ухвалені центральним органом виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту.

Аналіз чинної законодавчої та нормативно-правової бази свідчить про те, що їй притаманні компоненти, які орієнтують суб’єктів сфери фізичної культури і спорту на застосування ринкових механізмів, а також передбачають повноваження держави щодо регулювання ринкових відносин сфери.

Так, Закон України «Про фізичну культуру і спорт» досить однозначно націлює фізкультурно-спортивні організації на пошуки та залучення недержавних коштів для забезпечення свого функціонування та розвитку. Стаття 28 Закону, зокрема, вказує на те, що н а цілі фізичної культури і спорту використовуються позабюджетні надходження: внески підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, окремих осіб, кошти від фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, а також від продажу прав на використання спортивної символіки і на телевізійну трансляцію спортивних змагань, від проведення фізкультурно-спортивних та інших видовищних заходів, спортивних лотерей тощо (виділено нами – Ю.М.) [ 29 ].

Законом України „Про фізичну культуру і спорт” визначені також конкретні напрями регулюючого впливу держави на економіку фізичної культури і спорту: підтримка олімпійського руху, діяльності всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (стаття 3); утримання та підготовка членів збірних команд України до міжнародних змагань (стаття 21); фінансування державної програми розвитку фізичної культури і спорту за рахунок державного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування (стаття 28); визначення нормативів мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами житлових районів, а також підприємств, установ і організацій всіх форм власності, а також контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності (стаття 29); забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів у сфері фізичної культури і спорту (стаття 30) [ 29 ].

З введенням в дію Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також документу « Ліцензійні умови провадження фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності: організації та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту, діяльності з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні» були також офіційно урегульовані питання активного впливу держави на якість ФСП. Конкретний механізм такого впливу було розглянуто у попередньому розділі монографії.

Документи, які визначають стратегію розвитку сфери фізичної культури і спорту - Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту до 2016 року та Концепція Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки” - підтверджують наміри українського суспільства і в подальшому активно застосовувати ринкові механізми з метою забезпечення функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту.

Слід взяти до уваги й інший аспект впливу соціально-політичних факторів функціонування та розвиток сфери фізичної культури і спорту в Україні. Сьогодні українська держава розглядає розвиток сфери фізичної культури і спорту, як засіб підвищення політичного іміджу країни на міжнародній арені. Як відзначається у статті 2 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві (виділено нами – Ю.М.) [29].

Міжнародне визнання України є вельми актуальним сьогодні, коли країна переживає серйозні економічні складнощі і не може повною мірою заявити про себе на світовому ринку через низьку конкурентноздатність вітчизняних виробників. У той же час, українські спортсмени стали вже досить відомими в світі, створюючи позитивний імідж Україні серед широких мас громадян та політичних кіл інших країн.

З огляду на це держава виявляє зацікавленість у тім, щоб український спорт зберігав і зміцнював свої позиції в міжнародному спортивному світі. Оскільки вона сьогодні не в змозі надати належну фінансову підтримку спорту, то свій реальний внесок у розв ¢ язання даної задачі вбачає в орієнтації спортивних організацій на використання ринкових джерел залучення необхідних коштів.

Наміри держави активно залучати можливості ринку у розвитку спорту офіційно підтверджені відповідними нормами Закону України «Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні». Мова йде, головним чином, про введення пільгового режиму щодо оподаткування різних операцій, пов’язаних з матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням підготовки збірних команд України до участі у міжнародних змаганнях найвищого рівня. Зокрема, статтею 3 визначено, що платники податку до 20% суми податку на прибуток можуть перераховувати на спеціальні рахунки "Україна Олімпійська" і "Україна Параолімпійська". Кошти, спрямовані платником податку на ці рахунки враховуються у зменшення податкового зобов'язання платника податку.

Звільняються від оподаткування операції з ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (інвентарю, обладнання, екіпіровки та медико-біологічних засобів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають технічним характеристикам світового рівня та вимогам міжнародних спортивних організацій, а також роботи і послуги, що виконуються (надаються) для підготовки та участі членів збірних команд України в Олімпійських та Параолімпійських іграх.

Окрім того, не оподатковується податком на додану вартість операції з надання послуг щодо будівництва, ремонту та облаштування баз олімпійської та параолімпійської підготовки, а також операції з надання послуг (в тому числі проживання, харчування), що надаються базами олімпійської та параолімпійської підготовки за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України [] .

Таким чином, дія соціально-політичних та правових факторів в цілому сприятливо впливає на формування ринкового середовища функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту. Можна стверджувати, що сьогодні в Україні з політичної точки зору не існує перешкод формуванню ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту.

Водночас не можна ігнорувати і певні негативні моменти у дії вказаних факторів функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту. Насамперед, слід відзначити невідповідність між офіційно задекларованим ставленням держави до сфери фізичної культури і спорту і реальним станом справ. Так, у Законі України «Про фізичну культуру і спорт» зафіксовано пріоритет фізичної культури перед спортом. «Фізична культура, - відзначається у статті 1 Закону, - складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров ¢ я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості». Спорт же трактується, як органічна частина фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Його соціальна цінність визначається його дійовим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення [].

Практичні ж дії держави свідчать про те, що пріоритет насправді надається спорту вищих досягнень. Про це свідчить хоча б той факт, що проблеми виконання Цільової комплексної програми «Фізичне виховання - здоров ¢ я нації», укладеної на період 1988-2005 років, не перебувало у центрі уваги інститутів державної влади та політичних кіл. Вона не забезпечувалася необхідним обсягом ресурсів. Тривалий час зволікалось і питання про створення Національної ради з питань фізичної культури і спорту при Президенті України, яка насамперед має опікуватись питаннями широкого залучення населення країни до фізичної активності.

Водночас держава дуже прискіпливо слідкує за підготовкою спортсменів вищої кваліфікації до участі у Олімпійських іграх. Виявом цього є прийняття у 2000 році Закону України “Про підтримку олімпійського, параолоімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні”, чисельні укази Президента України та постанови Уряду, що стосуються питань фінансового, матеріально-технічного, кадрового, науково-методичного, медичного та інших видів забезпечення національної олімпійської команди . Тобто сьогодні головні зусилля держави спрямовані не на розв ¢ язання стратегічного для країни завдання - сприяння зміцненню здоров ¢ я населення і збереження генофонду нації засобами фізичної культури і спорту, а на використання досить високого іміджу спорту вищих досягнень з метою швидкого отримання політичних дивідендів.

Вказана обставина, звичайно, вносить значні деформації у процес функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в умовах становлення ринкових відносин. Не отримуючи реальної політичної підтримки держави, фізична культура та масовий спорт зазнають значних труднощів у процесі інтегрування у систему ринкових відносин і, внаслідок цього не відіграють належної ролі у суспільному житті країни. Про це, зокрема, свідчить рівень охоплення населення України заняттями фізичною культурою і спортом - 13%, що значно нижче, ніж у розвинених країнах світу [ 109 ].

Негативно впливали на процес становлення механізму державного регулювання ринковими відносинами у сфері фізичної культури і спорту політичні рішення стосовно системи державного управління галуззю. За минуле п’ятнадцятиріччя вона багаторазово реформувалась та реорганізувалась. Змінювались назви та структура центрального органу виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту. Відповідних змін зазнавали й служби, відповідальні за розвиток фізичної культури і спорту, у структурі органів місцевої виконавчої влади. Це призвело до кадрових втрат, відволікання уваги органів державного управління від розв’язання стратегічних завдань галузі, впровадження та відпрацювання нових методів управління з урахуванням вимог ринку.

До негативних моментів слід також віднести непослідовну політику держави стосовно виконання норм законів, які регламентували ті або інші елементи системи державного регулювання ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту. Наприклад, Верховною радою України через кілька місяців після ухвалення Закону України “Про підтримку олімпійського, параолоімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні”, було призупинено на рік дію пунктів 3 і 5 статті 3 якими надавались податкові пільги суб’єктам господарської діяльності, що забезпечували процес олімпійської підготовки в країні [ 26 ]. Відчутних економічних втрат фізкультурно-спортивним організаціям завдало ухвалення Земельного Кодексу України, яким було скасовано безкоштовне користування ними земельних ділянок, на яких розміщались спортивні споруди [ 31 ].

Фактори соціально-економічного характеру головним чином негативно впливають на процес сучасного функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в Україні. Насамперед тому, що вони істотно перешкоджають формуванню ринку ФСП. При цьому особливу увагу слід звернути на характер впливу названих факторів на стан попиту та пропозиції на ФСП.

Раніше нами були визначенні основні фактори, що визначають рівень попиту на ФСП. Це рівень доходів населення, наявність у населення вільного часу, рівень цін на ФСП, рівень економічної мотивації потенційних споживачів ФСП. Розглянемо, яким чином впливають ці фактори на процес формування ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні.

Головним соціально-економічним фактором, який негативно впливає на процес формування та розвитку ринку ФСП в Україні, є низький рівень доходів населення. За даними Держкомстату України, у травні 2006 року наявний доход у розрахунку на одну особу становив 573 грн. [ 18 ]. Такий рівень доходу, не дозволяє середньо статистичному українцю не лише користуватись послугами елітних фізкультурно-оздоровчих структур (ціна місячного абонемента понад 500 грн.), а навіть відвідувати дешевші заклади (ціна абонемента 80-100 грн.). Так, у 2000 році населенням України було витрачено на споживання ФСП 15 млн. грн., що становило всього 0,09 % загальних витрат громадян на платні послуги [ 94 ].

Значний вплив рівня доходів населення на іхню ринкову активність було виявлено вітчизняними фахівціями і в процесі соціологічних досліджень, у яких взяло участь 1800 чоловік. Так, серед осіб, які займаються спортом, 57% мають доход більше трьох прожиткових мінімумів на одного члена сім’ї, 25% - від одного до трьох прожиткових мінімумів і лише 18% - менше одного прожиткового мінімуму. З огляду на це не випадковим є надання респондентами найбільшого значення таким причинам їхнього пасивного ставлення до занять спортом, як висока вартість послуг у спортивних центрах та дефіцит коштів для відвідування спортивних клубів, центрів та на придбання спеціального одягу, взуття та інвентарю (табл. 5.1) [22].

Таблиця 5.1

Рівень значимості причин пасивного ставлення людей до занять спортом для всіх

(середнє значення оцінки за п’ятибальною шкалою, де «5» - дуже велике, «4» - велике, «3» - середнє, «2» - мале, «1» - ніяке значення)

Причини	Оцінки
Висока вартість послуг у спортивних центрах	4,1
Дефіцит коштів для відвідування спортивних клубів, центрів та на придбання спеціального одягу, взуття та інвентарю	3,9
Відсутність вільного часу	3,7
Відсутність матеріальних стимулів для підтримки і покращення здоров’я і фізичного стану	3,7
Низький рівень індивідуальної фізичної культури	3,55
Недостатній розвиток у суспільній свідомості значимості занять спортом для всіх	3,55
Низький рівень пропаганди цінностей масового спорту і здорового способу життя	3,5
Не дозволяє рівень здоров’я, часті хвороби	3,45
Низький рівень благоустрою та комфортності існуючих місць для занять спортом для всіх	3,4
Недостатня кількість спортивних клубів, центрів	3,25
Відсутність моральних стимулів до занять фізичними вправами	3,05
Думка: «У мене не той вік, щоб займатися спортом»	3,0
Неврахування стану фізичного здоров’я під час призначення на керівні посади	2,9
Невміння організувати свою спортивну діяльність	2,75

Істотно ускладнює розвиток ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту і дефіцит вільного часу у населенн я. На жаль, вітчизняна статистика не має у своєму розпорядженні даних про фонд вільного часу населення та структуру його використання. Водночас нескладно припустити, що, отримуючи низькі доходи, переважна більшість населення змушена працювати на кількох роботах, що суттєво зменшує можливості активно займатись фізичною культурою і спортом (табл.5.1).

Не можна залишити поза увагою також зовнішнє ринкове середовище, у якому відбувається функціонування та розвиток сфери фізичної культури і спорту в Україні. На сьогодні воно завдяки окремим своїм параметрам негативно впливає на економічну поведінку суб’єктів ринку ФСП, насамперед первинних та вторинних споживачів послуг.

Первинні споживачі ФСП не мають достатніх об'єктивних підстав чекати конкретної економічної вигоди від споживання ФСП, тобто регулярних занять фізкультурою і спортом. Причина в тому, що підтримка високого рівня їх здоров'я не стимулюється належним чином ні з боку суспільства, ні з боку працедавців. На відміну від розвинених країн, працедавці в Україні практично не заохочують працівників, які підтримують свою спортивну форму і ведуть здоровий спосіб життя. У таких умовах у потенційних споживачів ФСП активно формується установка не на підтримку здоров'я та профілактику захворювань засобами фізкультури і спорту, а на рішення проблем зі здоров'ям за допомогою іншого галузевого ринку - ринку послуг медицини.

Схожі суперечності спостерігаються і в економічній поведінці вторинних споживачів ФСП – представників бізнесу і засобів масової інформації. Як відзначалось раніше, в цивілізованому світі в основі економічної поведінки приватних компаній лежить зацікавленість в тому, щоб надавати фінансову підтримку фізкультурно-спортивним організаціям у вигляді спонсорства або купівлі ліцензій.

В Україні економічний мотив в поведінці компаній-спонсорів фізкультурно-спортивних організацій простежується малою мірою. Надаючи фінансову і іншу підтримку спорту, вони не розраховують на те, що це дозволить їм зміцнити свої позиції на вітчизняному ринку. Причини такої оцінки бізнесом можливостей спортивного спонсорства різноманітні. По-перше, це переважно низький рівень якості пропонованих компаніям ФСП. Слабкі команди або окремі спортсмени (а таких більшість в країні) не в змозі привернути достатню кількість глядачів, які є об'єктами рекламних кампаній спонсорів. По-друге, зважаючи на низький рівень економічної конкуренції в країні спонсори не бачать особливої необхідності у використанні іміджу спорту в своїй маркетингово-рекламній діяльності. Тому мотиваційною основою поведінки спонсорів, як засвідчили результати досліджень вітчизняних фахівців, стають наміри досягти не економічних, а інших результатів [ 54 ].

Формуванню ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту протидіють також фактори, які визначають рівень ринкової пропозиції ФСП. Основними з них є: чисельність та рівень кваліфікації фахівців з фізичного виховання і спорту, рівень їхньої економічної мотивації, рівень розвитку матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту.

Кількісний та якісний склад фахівців з фізичного виховання і спорту, наведений в табл. 5.2. [83, 124 ] свідчить про те, що на межі сторіч фаховий потенціал сфери фізичної культури і спорту України не відповідав вимогам сучасного ринку. На тлі зростання загального числа штатних фахівців (на 9,8%) спостерігалось зменшення кількості фахівців, які у першу чергу є виробниками фізкультурно-оздоровчих послуг - інструкторів-методистів з фізичної культури (на 5,1% ). У підсумку рівень забезпеченості населення України у розрахунку на 10 тис. осіб тренерами, інструкторами та вчителями складає всього 50% від нормативного [ 144].

Негативним чинником є також якісний склад фахівців і, насамперед, безпосередніх виробників ФСП. Як видно із табл. 5.1., на початок 2005 року 33,5% інструкторів-методистів з фізичної культури і 18,6% тренерів-викладачів зі спорту не мали спеціальної освіти.

Таблиця 5.2

Показники кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту України в 1998-2004 роках

Категорії фахівців	1998 р.		2004 р.
	всього	зі спец. освітою, %	всього	зі спец. освітою, %
Штатні фізкультурні працівники	65727	83,7	72169	83,8
Вчителі середніх закладів освіти	29083	90,6	28424	89,4
Керівники і викладачі професійно-технічних закладів освіти	1901	93,6	1814	92,8
Керівники і викладачі вищих навчальних закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації	2395	98,1	2712	98, 9
Керівники і викладачі вищих навчальних закладів освіти ІІІ- IV рівнів акредитації	3733	98,7	4865	9 8 , 7
Інструктори-методисти з фізичної культури	2390	56,4	2 269	6 6 , 5
Тренери-викладачі зі спорту	15196	80,1	17139	8 1 , 4

Ситуація ускладнюється також тим, що у країні відсутня ефективна державна політика у сфері підготовки кваліфікованих фахівців з фізичного виховання і спорту, які відповідали б сучасним вимогам. Внаслідок цього на галузевому ринку праці виник дисбаланс між попитом на фахівців з фізичного виховання і спорту та їхньою пропозицією. За роки самостійного існування України число навчальних закладів, що готують фахівців вищої кваліфікації, зросло більш ніж у два рази (з 26 у 1990 році до більше 60 у 2000 році) [ 96].

Це призвело до «перевиробництва» певних категорій фахівців, зокрема, тренерів з видів спорту. Водночас значне число вищих навчальних закладів, що вперше готують фахівців для сфери фізичної культури і спорту, не в змозі забезпечувати високу якість навчання через дефіцит висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів, слабку матеріальну базу, неможливість проводити наукові дослідження і т. ін.

У такій ситуації істотно ускладнюється діяльність вищих навчальних закладів, які мають усталені традиції у підготовці фахівців вищої кваліфікації й необхідне забезпечення цього процесу (кадрове, науково-методичне, інформаційне). Через розпорошення державних коштів між багатьма вузами вони не отримують фінансового забезпечення, необхідного їм для подальшого вдосконалення освітньої діяльності, повної реалізації їхнього потенціалу.

Негативно впливає на ринок ФСП і відсутність в країні дієвої системи підвищення кваліфікації фахівців з фізичної культури і спорту, яка дозволяла б їм своєчасно відтворювати професійні якості відповідно до нових суспільних умов, нових потреб споживачів ФСП.

Рівень економічного стимулювання фахівців з фізичного виховання і спорту також негативно впливає на процес формування та розвиток ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту. На поточний момент заробітна плата вітчизняних фахівців, які є безпосередніми виробниками ФСП (тренерів, інструкторів, методистів), у багато разів менша ніж відповідне джерело статків їхніх колег з розвинених країн. За цим показником Україна поступається і країнам колишнього Радянського Союзу, передусім Російській Федерації та Республіці Бєларусь (рис.5.1) [ 110 ].

Рис. 5.1. Рівні середньомісячної заробітної плати та стипендій президентів країн тренерам штатних збірних команд в Україні, Росії та Бєларусі

Рівень пропозиції на ринку ФСП в Україні істотно обмежений через недостатнє матеріально-технічне забезпечення виробництва послуг. За роки самостійного існування України кількість спортивних споруд поступово зростала. За виключенням плавальних басейнів динаміку показників по інших групах споруд можна було б вважати цілком високою (від 9,4% до 26,1%) (табл.5.3) [83, 121, 122, 123].

Таблиця 5.3

Динаміка зростання кількості спортивних споруд в Україні у 1992-2004 роках

Види споруд	1992 р.	1998 р.	2000 р.	200 4 р.	2003 р. у % до 1992 р.
Стадіони на 1500 і більше місць для глядачів	1056	1118	1128	115 5	109,4
Спортивні зали	15528	16891	17032	17 136	110,4
Плавальні басейни	487	505	509	50 6	103,9
Спортивні майданчики і футбольні поля	40462	43462	45584	5 1017	126,1

Водночас дані табл. 5.4 свідчать про те, що Україна значно поступається розвиненим країнам за показниками матеріально-технічного забезпечення розвитку фізичної культури і спорту [ 144]. Особливо разючим є відставання за показниками забезпеченості населення басейнами для плавання (у 33 рази порівняно з Японією та 8 разів порівняно з Італією). Зважаючи на те, що оздоровче плавання користується великим попитом на вітчизняному ринку ФСП, обмежені можливості задоволення потреб населення у цій послузі негативно впливає на стан ринку.

Таблиця 5.4

Порівняльні показники матеріально-технічного забезпечення розвитку фізичної культури і спорту в Україні

	Наявне значення на 10 тис. осіб				Державні будівельні норми України на 10 тис. осіб	Проектні соціальні нормати-ви України на 10 тис. осіб	Рівень забезпече- ності населення України на 10 тис. осіб, %
	Японія	Італія	Росія	Україна
Фізкультурно-спортивні зали, кв. м	2957	2288	1091	904	1830	2739	33,0
Басейни, кв. м	1120	285	37	34	480	624	5,5
Спортивні майданчики, кв. м	10427	26267	3881	9424	1000	18967	49,7

Наявні показники стану матеріально-технічного забезпечення розвитку фізичної культури і спорту не відповідають навіть вітчизняним стандартам, як існуючим, так і проектним. Так, фактична забезпеченість у розрахунку на 10 тис. населення фізкультурно-спортивними залами, басейнами та спортивними майданчиками стосовно проектних соціальних норм становила відповідно 33%, 5,5% та 49,7%.

Не краща ситуація з якісним станом матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту. На сьогодні не відповідають міжнародним вимогам навіть спортивні об’єкти, які перебувають під постійною увагою держави - бази олімпійської та паралімпійської підготовки, що входять до відповідного переліку, затвердженого Кабінетом України. Як відзначалось на Дні Уряду Україні у Верховній Раді України 14 жовтня 2003 року з порядком денним «Про стан дотримання вимог законодавства та його вдосконалення щодо забезпечення розвитку спорту вищих досягнень і підготовки національних збірних команд до літніх XXVIII Олімпійських та XII Паралімпійських ігор в 2004 році", окремі спортивні споруди не забезпечені сучасним спортивним обладнанням, інвентарем медичною і технічною апаратурою. Наявний спортивний інвентар і обладнання через амортизацію фізично та морально застарів і потребує оновлення. За таких обставин українські спортсмени – члени збірних команд України змушені більшість часу тренуватись за кордоном, що призводить до значного відтоку коштів з України та інвестування зарубіжних спортивних баз [ 98].

У ще гіршому стані перебувають спортивні споруди для занять оздоровчою фізичною культурою та масовим спортом. За оцінками фахівців, на початку нового тисячоліття, більшість спортивних споруд підприємств і організацій потребує проведення реконструкції, капітальних та поточних ремонтів, заміни спортивного обладнання та інвентаря. Плавальні басейни функціонують в основному тільки в період опалювального сезону, що не дає можливості використовувати їх на повну потужність для проведення занять з населенням і особливо з дітьми та підлітками [ 123 ]. На сьогодні понад 80 відсотків спортивних майданчиків не відповідають сучасним вимогам. [ 102 ].

Проблеми з кадровим та матеріально-технічним забезпеченням розвитку сфери фізичної культури і спорту багато в чому обумовлюються недостатнім регулюючим впливом держави. Можливості держави у цих питаннях значною мірою обмежуються недостаніми фінансовими ресурсами, які спрямовуються у сферу фізичної культури і спорту (табл. 5.5) [ 122, 123 ].

Таблиця 5.5

Фінансування сфери фізичної культури і спорту в Україні у 2001-2003 роках (тис. грн.)

Джерела фінансування	Роки							2003 р. у % до 2001 р.
	2001			2002		2003
	тис. грн.		%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Державний бюджет	13194,4		7,2	14573,7	5,8	10601,0	2,8	80,3
Місцевий бюджет	80027,8		43,9	132576,1	52,6	242148,4	64,7	302,6
Позабюджетні джерела	44808,1		24,6	38007,2	15,1	38740,5	10,4	86,5
Інші джерела (профспілкові бюджети, фонди підприємств, організацій, навчальних закладів, фонди соціального страхування)	44117 ,4		24,3	67046,5	26,5	82556,9	22,1	187,1
Всього :	182147 , 7	100		252203,5	100	374046,8	100	205,4

Дані наведеної таблиці, на перший погляд свідчать про наявність позитивних тенденцій у фінансовому забезпеченні сфери фізичної культури і спорту в Україні. Останніми роками обсяг фінансування подвоївся, питома вага державних коштів зросла з 51,1% до 67,5%. При цьому значно зросла роль місцевих бюджетів, що характерно для країн з ринковою економікою. Водночас за позитивними показниками не можна сховати те, що в Україні, протягом останнього п’ятиріччя на розвиток фізичної культури і спорту виділялось з державного бюджету у середньому 0,5% його видаткової частини, що у кілька разів нижче середньоєвропейських показників, а на одного мешканця припадало всього 5,2 грн., виділених з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Характер функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в Україні багато в чому залежить від впливу соціально-психологічних факторів. Психологія того чи іншого суспільства, у тому числі і українського, складається протягом тривалого часу і визначається пануючими в ньому політико-ідеологічними нормами. Зміна суспільної свідомості відбувається досить повільно і складно.

Сучасному українському суспільству на етапі його переходу до ринку усе ще притаманні елементи тоталітарної психології. Зокрема, воно з достатньою готовністю сприймає спущені «згори» установки, які стосуються шляхів і методів вирішення актуальних для країни проблем. Некритичне ставлення до такого роду установок не лише з боку рядових громадян, але часто і з боку фахівців, породжує впевненість у тім, що існують прості рецепти, використовуючи які можна швидко досягти бажаної мети. Не випадково тому переважна більшість мешканців України практично без опору прийняло спочатку ідеї радикальної перебудови суспільства, а потім схвалила курс на перехід до економічної системи ринкового типу з усіма властивими їй атрибутами.

Аналогічна в цілому ситуація склалась і у сфері фізичної культури і спорту. Вітчизняні фахівці з фізичного виховання і спорту з певним жалем сприйняли процес руйнування старої системи забезпечення функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту, яка базувалась на прямій фінансовій підтримці держави із залученням коштів профспілкових організацій та громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування. Водночас це не стало перешкодою для сприйняття ними ринкових цінностей. Як засвідчили дослідження, проведені вітчизняними вченими на межі століть, переважна більшість фахівців визнала необхідним застосування ринкових технологій управління фізкультурно-спортивними організаціями, зокрема маркетингу [54].

Така готовність фахівців послуговуватись ринковими засобами управління діяльністю фізкультурно-спортивних організацій, з одного боку, могло б стати певною гарантією того, що сфери фізичної культури і спорту країни досить швидко адаптується до вимог ринкового середовища. Однак, з іншого боку, подібна демонстрація готовності фахівців до швидких змін у методах управління спортивними організаціями країни не може не викликати занепокоєння. Вона свідчить про недостатнє розуміння вітчизняними фахівцями суті ринкових відносин, місця ринкових технологій в системі управління спортивною організацією, можливих наслідків (у першу чергу негативних) їх застосування для розвитку фізичної культури і спорту.

У такій ситуації доцільно звернутися до зарубіжного досвіду з цього питання. Як було з’ясовано раніше (розділ 1), у багатьох розвинених країнах Заходу аж до початку 80-х років минулого століття точилася досить запекла боротьба між прихильниками і супротивниками застосування ринкових методів управління сферою фізичної культури і спорту. Особливої гостроти вона набула тоді, коли керівники окремих спортивних організацій почали застосовувати методи маркетингу. Серед фахівців спорту, особливо тих, що мали досить значний «стаж» участі у фізкультурно-спортивному русі, виник рух спротиву застосуванню маркетингу. Вони аргументували своє неприйняття маркетингу, посилаючись на те, що використання його спортивними організаціями приведе до ряду серйозних негативних наслідків, що загрожують самій природі спорту, перетворюючи його у комерційне шоу.

Українські фахівці сфери фізичної культури і спорту мали б серйозно поставитися до наведених застережень їхніх закордонних колег. Вони мали б усвідомити, що використання маркетингових технологій в управлінні фізкультурно-спортивними організаціями вимагає великої підготовчої роботи, зважених рішень, вибору найбільш прийнятних форм організації маркетингової діяльності, підготовки спеціалістів-маркетологів.

Не сприяють формуванню ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту і певні компоненти суспільної свідомості українців, що стосуються здорового способу життя. З одного боку, переважна більшість населення ще не усвідомила власне здоров’я як реальну цінність, яка дає можливість адаптуватись до вимог ринку, досягати кар’єрних успіхів. З іншого, як уже відзначалось, економічна система перехідного типу ще не створила необхідних для такого усвідомлення економічних стимулів. Все це значно звужує коло потенцйних споживачів ФСП, протидіє динамічному розширенню галузевого ринку.

Виключенням є досить тонкий прошарок населення, представники якого мають високий рівень доходів. Їхній спосіб життя зазвичай передбачає активні заняття оздоровчою фізичною культурою та спортом. Високі вимоги до якості послуг та значні фінансові можливості вказаної групи населення, виступаючи об’єктивним фактором активного формування приватного сектора, стимулюють розвиток ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні у відповідності до світових страндартів. Однак на сьогодні це не може радикальним чином вплинути на загальну ринкову ситуацію.

Таким чином, формування ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні відбувається під впливом переважно негативних чинників, що відповідним чином віддзеркалюється у стані та проблемах вітчизняного ринку ФСП.

5.2. Стан та проблеми розвитку ринку ФСП в Україні

Р озглянуті раніше фактори не лише визначають реальні можливості, передумови та протидії формування ринку ФСП в сфері фізичної культури і спорту в Україні. На кожному етапі вони визначають конкретні кількісні та якісні параметри ринку ФСП, які дозволяють робити висновки стосовно його стану, найважливіших проблем та перспектив розвитку.

Етап, який сфера фізичної культури і спорту в Україні пройшла, починаючи з другої половини 80-х років минулого століття, коли було започатковано перехід від командно-адміністративної до ринкової соціально-економічної системи, без сумніву, можна вважати етапом становлення вітчизняного ринку ФСП, формування його головних компонентів. Цей етап не завершено до нинішнього часу. На користь такого висновку свідчать програмні документи – національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту та Концепція державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2006-2012 роки, які орієнтують сферу фізичної культури і спорту на досягнення стандартів, притаманних розвиненим країнам Європи та світу. Нинішній стан вітчизняного ринку ФСП з огляду на це є досить далеким від таких стандартів.

На сьогодні ринок ФСП в Україні переважним чином складається з двох сегментів – ринку фізкультурно-оздоровчих і спортивно-оздоровчих послуг та ринку спортивно-видовищних послуг. Решта сегментів (ринок спортивно-тренувальних послуг та ринок фізкультурно-реабілітаційних послуг) перебувають у зародковому стані і фактично не впливають на загальну ситуацію на національному ринку ФСП.

Аналіз сучасного стану ринку ФСП в Україні істотно ускладнюється через відсутність систематизованої статистичної інформації про притаманні йому процеси. Водночас навіть за таких умов можна вказати на найбільш характерні риси, притаманні сучасному етапу його розвитку.

Передусім слід відзначити низький рівень попиту населення на послуги, що надаються фізкультурно-спортивними організаціями. За офіційними даними на початку нового тисячоліття в Україні фізичною культурою і спортом займалось всього 12,95% населення (на 1.01.2005 року) [124]. При цьому спостерігається мало помітна тенденція зростання числа осіб, які присвячують свій вільний час заняттям фізичною культурою і спортом. Так, у 1992 році усіма видами фізкультурно-оздоровчої роботи займалось 4 млн. 529 тис. чоловік, у 1995 році – 4 млн. 178 тис. чоловік, у 2003 році – 4 млн. 644 тис. чоловік, у 2004 році – 4 млн. 879 тис. чол. (рис.5.2) [83, 123.]. Таким чином, за роки існування самостійної держави в Україні число потенціальних покупців фізкультурно-оздоровчих та спортивно-оздоровчих послуг збільшилось всього на 7,7%, що не сприяє динамічному розвитку відповідного сегмента національного ринку ФСП.

Рис. 5.2. Динаміка рівня охоплення населення України всіма видами фізкультурно-оздоровчої роботи

Слід відзначити а позитивні фактори, які діють на вітчизняному ринку фізкультурно-оздоровчих та спортивно-оздоровчих послуг. На початку нового тисячоліття спостерігалася тенденція зростання числа осіб, які займаються оздоровчою діяльністю. У 2002-2004 роках вона поширилась на 19 з 20-ти найпопулярніших видів спорту. При цьому високі темпи залучення населення до спортивно-оздоровчої діяльності (від 10% до 30%) були притаманні восьми видам спорту (футбол - 26,9%, бокс – 22,6%, плавання – 21,1%, рукопашний бій – 19,9%, баскетбол – 19,4%, аеробіка спортивна – 18,3%, бодібілдинг – 13,9%, важка атлетика – 14,1%). А ще шести видам спорту (футзал, спортивний туризм, стрільба кульова, волейбол, теніс настільний, спортивні танці) притаманні дуже високі показники (від 30% до 98,2%) залучення населення до занять спортом (табл. 5.6). [ 121, 124 ].

Таблиця 5.6

Число осіб, що займались найпопулярнішими видами спорту в Україні у 2002 та 2004 роках

Види спорту	2000 р.	2 002 р.	2003 р.	200 4 р.	200 4 р. у % до 200 0 р.
Футбол	199445	220495	242764	253066	126,9
Легка атлетика	99311	100087	104767	109151	109,9
Волейбол	71387	79671	88012	97180	136,1
Баскетбол	65607	73515	75209	78344	119,4
Плавання	50159	56249	58626	60723	121,1
Бокс	34799	40235	41217	42666	122,6
Дзю-до	37614	38682	40529	39692	105,5
Теніс настільний	26882	31189	34054	36352	135,2
Боротьба вільна	29465	30332	30482	31839	108,1
Спортивний туризм	12337	16083	20739	20501	166,2
Боротьба греко-римська	19138	20635	19988	19948	104,2
Важка атлетика	16849	17552	19171	19219	114,1
Футзал	9531	14892	16556	18887	198,2
Стрільба кульова	11789	15405	16620	17753	150,6
Спортивні танці	12337	12004	13294	16404	133,0
Аеробіка спортивна	13687	14031	15672	16189	118,3
Бодібілдинг	13123	14628	11977	14942	113,9
Пауерліфтинг	8845	9777	12021	12904	145,9
Рукопашний бій	9918	9657	10647	11896	119,9
Карате-до	11730	14278	14793	11635	99,2

У 90-х роках минулого століття в Україні було покладено початок формуванню фітнес-індустрії, яка ґрунтувалась на діяльності переважно приватних фізкультурно-оздоровчих організацій – фітнес-клубів, фітнес-центрів, спортивно-оздоровчих комплексів тощо. Кращі з них змогли залучити найкваліфікованішу частину вітчизняних фахівців, створити сучасну матеріально-технічну базу, забезпечити застосування новітніх технологій у сфері оздоровчої фізичної культури.

Це, в свою чергу, стало основою формування нового сегменту вітчизняного ринку фізкультурно-оздоровчих послуг – ринку фітнес-послуг. На сьогодні він має неоднорідну структуру. Фахівці поділяють його на три сегменти залежно від характеристик, притаманних суб’єктам ринку – виробникам фітнес-послуг: загального рівня фітнес-клубу та його іміджу; рівня цін на послуги; місцезнаходження клубу; різноманітності асортименту послуг; ступеня оснащеності необхідним обладнанням.

Перший сегмент ринку формують дорогі елітні клуби, ціни абонементів у яких складають 80-300 дол. США на місяць. Абонемент надає право відвідувати будь-які групові заняття зі списку основних послуг, до яких належать аеробіка, танцювальні класи, тренажерні зали, бокс, сквош, сайкл, йога, басейн, сауни, лазні, більярд, теніс. Клієнтам таких клубів за окрему платню надаються супутні послуги - послуги косметологічних центрів, перукарень, ресторанів, барів тощо. В елітних клубах тривалість дії абонементів встановлюється, як правило, на квартал або півріччя.

До другого сегменту ринку фітнес-послуг відносяться клуби з ціною абонементів 20 до 50 дол. США на місяць. Клієнтам пропонуються абонементи на квартал, півріччя, рік, а також сімейні абонементи зі значними знижками. Незважаючи на відносно помірні ціни й досить високу якість послуг, такі клуби завантажені не повністю. В таких клубах робочий день розподіляється на денні (дешеві) та вечірні (дорогі) години. Найбільш завантаженими є вечірні часи. Послуги персонального тренера коштують 50-150 дол. США на місяць. За додаткову платню тут можна отримати супутні послуги. Практикуються одноразові відвідування клубу, які коштують від 5 дол. США й більше.

Третій сегмент ринку фітнес-послуг існує завдяки дешевим клубам, котрі мають лише тренажерний зал. Час перебування клієнтів у тренажерному залі, як правило, не обмежується. Ціна занять у таких клубах – 10-20 дол. США на місяць. Частина таких клубів мають окремі зали для аеробіки [104].

В Україні відсутня офіційні статистичні дані щодо кількості структур, що надають фітнес-послуги, а також показників їхньої господарської діяльності. Існують лише оцінки фахівців стосовно структури фітнес-клубів згідно їхніх категорій (елітні, закриті – люкс, дорогі – І категорія, середні – ІІ категорія, дешеві – ІІІ категорія (табл. 5. 7 ) [104].

Таблиця 5. 7

Структура фітнес-клубів в Україні та Східній Європі (Польща, Чехія, Словаччина)

Категорія клубу	Україна	Східна Європа
Люкс	Менше 1%	1%
І	6%	35%
ІІ	20%	35%
ІІІ	73%	29%

Наведені дані свідчать про те, що ринок фітнес-послуг в Україні перебуває у досить нерозвиненому стані. Серед виробників послуг чисельно переважають клуби найнижчої категорії, які намагаються задовольняти найпростіші потреби населення у руховій активності. Через невисокий рівень сервісу переважна більшість з них працюють не на повну потужність.

Сьогодні українські підприємці у сфері фітнесу головні зусилля спрямовують на розвиток сегменту елітних послуг, намагаючись вкладати кошти у створення клубів категорії «Люкс» та І категорії. На думку вітчизняних фахівців, така стратегія є помилковою, оскільки попит на елітні фітнес-послуги в Україні задоволений практично повною мірою. Новим клубам вищих категорій вельми складно залучити заможних клієнтів, оскільки переважна більшість з них уже є членами інших клубів, які застосовують ефективні методи утримання постійних клієнтів.

З огляду на це фахівці вважають, що перспективи подальшого розвитку ринку фітнес-послуг в Україні пов’язані з розвитком сегменту ринку фітнес-послуг середнього рівня. За їхніми розрахунками, створення бізнес-клубу другої категорії (економ-класу) потребує значно менших інвестицій, ніж створення клубів вищих категорій (бізнес-класу). А рівень рентабельності таких клубів за умов функціонування їх у форматі мережі може бути удвічі вищим, ніж у клубів бізнес-класу і досягати 20% [117].

Попит на спортивно-видовищні послуги на вітчизняному ринку ФСП теж не можна визнати високим. Сьогодні тут головними видами товару, який готові купувати глядачі, є спортивно-видовищні послуги, виробниками яких виступають представники ігрових видів спорту, насамперед футболу та баскетболу. Вказані види спорту під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників найбільшою мірою адаптувались до вимог ринку. А професійні клуби-представники цих видів спорту протягом останніх років вели пошуки просування своїх послуг на вітчизняний та зарубіжний ринки ФСП.  ДАЛЬШЕ...