Про стан фундаментальної науки в Україні

Про стан фундаментальної науки в Україні

Автор: Група науковців

Джерело: Майдан

Організація фундаментальної науки в Україні потребує докорінного реформування. Ми розуміємо, що це вимагає ретельного, об'єктивного та незаангажованого дослідження наявного стану речей, тверезої оцінки можливостей держави та існуючого наукового потенціалу, з'ясування дійсних, тобто визнаних світом доробків вітчизняних науковців.
Наші погляди та пропозиції є наслідком нашої багаторічної праці в різних наукових інститутах, знайомства із західним досвідом організації фундаментальної науки, нашої дослідницької та викладацької праці за кордоном, систематичної участі в конкурсах на отримання закордонних грантів, регулярної публікації наших статей в провідних міжнародних наукових журналах.
I. Роль фундаментальної науки у суспільстві
Без існування в суспільстві фундаментальної науки не може йтися ні про високий рівень вищої та середньої освіти, ні про випереджаючий розвиток сучасних технологій. Українські студенти приречені на відставання від західних студентів, тому що їх навчають викладачі, які здебільшого не беруть активної участі у фундаментальних дослідженнях або, інколи, не мають навіть уявлення про сучасний стан науки.
В більшості вузів наших студентів виховують не творці науки, а, у кращому випадку, передавачі відомостей про те, що відбувалося кілька десятиліть тому. На можливе заперечення цього твердження радимо нашим можливим опонентам із кола викладачів згадати, коли вони особисто в останній раз дивилися сучасний англо-, франко- чи німецькомовний фаховий журнал чи монографію? Чи відчувають вони постійну потребу не лише знати сучасний стан досліджень, але й брати безпосередню участь у процесі поповнення скарбниці світової науки? Яке місце посідають їхні наукові праці серед величезного доробку всесвітньої наукової громади? Як давно вони брали участь у міжнародних наукових конференціях і тим більше виступали там із запрошеними доповідями? Чи мають вони можливість займатися фундаментальними дослідженнями при існуючому надмірному педагогічному навантаженні?
У відомому переліку чотирьохсот кращих вищих навчальних закладів світу немає жодного з України. Залишимо на совісті освітянських діячів твердження, висловлене під час святкування 170-річчя Київського національного університету ім. Тараса Шевченка про те, що ця улюблена alma mater більшості з авторів цього звернення посідає аж 17-те місце в якомусь із всесвітніх рейтингів.
У свою чергу, фахова відсталість переважної більшості українських професорів та академіків неминуче призводить до відставання наших прикладних наук, інженерної думки, рівня технологічних процесів та промисловості в цілому.
ІІ. Спотворення ідеї науковця
Так звана політична та бізнесова еліта дивиться на Національну академію наук (НАНУ) та інші державні академії, як на місця, де ясновельможні посадовці мають отримувати наукові ступені та академічні звання. Наслідком є поява численної раті кандидатів, докторів, професорів та всіляких академіків, які “успішно” поєднують свою тяжку непосильну працю на посадах в Верховній Раді, Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, МВС, СБУ (колишніх), у відповідних обласних та районних структурах із створенням “вагомих наукових доробків” та “наукових шкіл”. Це є симптомом тяжкої хвороби, яка вразила не тільки наукове керівництво та Вищу Атестаційну Комісію (ВАК), але й усю академічну спільноту. Наукові опоненти “доводять” незаперечність вагомості наукового внеску цих “дослідників”, а вчені ради з захисту дисертацій одноголосно присуджують цим “шукачам наукової істини” ступені та звання. При цьому всі розуміють, що справжніми авторами текстів дисертацій є не ці шукачі, а так звані “наукові” раби.
Тим часом за роки незалежності скоцюбилася практично вся фундаментальна наука від біології до ядерної фізики, порепалася інфраструктура, яка так-сяк поєднувала науковців різних територіальних та фахових відгалужень, здійснилося майже повне вимивання української академічної спільноти зі світових інформаційних потоків. Як наслідок, не чути про вітчизняні наукові досягнення світового рівня, немає жодного лауреата Нобелівської премії. Винятком, а не правилом, є публікації українських учених у провідних міжнародних наукових журналах.
Дискусії, що іноді відбуваються в пресі, стосуються лише деяких аспектів складного комплексу проблем фундаментальної науки, вважають за головну проблему недостатнє фінансування наукових установ та виходять із презумпції високого “світового” рівня досліджень українських учених. Вони не містять ґрунтовного аналізу картини в цілому, піднімають на щит деякі локальні досягнення та не торкаються загального системного занепаду фундаментальних наук, до якого призвели як об'єктивні, так й суб'єктивні чинники. Рівень сприйняття науки суспільством знизився настільки, що антинаукові прояви та рекомендації не тільки не отримують рішучої відсічі, але й вітаються засобами масової інформації та деякими державними установами. Досить згадати хоча б про сумнозвісні торсійні поля. А що вже казати про численні спроби шарлатанів від медицини вилікувати будь яку тяжку хворобу.
Особливо жахлива картина постає у галузі суспільних наук, де майже всі “видатні” за визначенням учені – це колишні працівники ЦК компартії України або Президії НАНУ, керівники вищих навчальних закладів та академічних інститутів, бізнесмени та політичні діячі різного рангу. Їхні наукові досягнення невідомі не лише світові, але й українській науковій громаді. Такі псевдонауковці не рідкість і серед достойників, які очолюють природничі науки. Деякі з них, маючи досить незначущі наукові доробки, вже встигли перебувати на посадах віце-прем'єрів, віце-президентів НАНУ, керівників партій від колишньої влади та телевізійних зірок.
Яка ж форма організації фундаментальної науки є зараз в Україні і якою вона повинна бути, виходячи з форм організації фундаментальної науки в цивілізованих країнах Європи, Північної Америки та інших континентів? В радянські часи в Україні фундаментальна наука була зосереджена головним чином в державних академіях та певною мірою в вищих учбових закладах. В ті ж часи Україна вважалася провінцією, а головні наукові кадри перекачувалися до Москви та ряду наукових центрів Росії. А в цивілізованих країнах Європи та Північної Америки тощо фундаментальна наука протягом довгого часу зосереджена в державних університетах та в деяких національних наукових центрах (особливо в США та Німеччині), які раніше були державними, а зараз є державними або частково державними. Так звані академії (університетські, фахові чи національні) – це громадські, а не державні наукові організації, в яких не передбачаються академічні надбавки до зарплати професорів, а державне фінансування на наукові дослідження провадиться тільки за окремими (що визначаються урядом) науковими напрямками. І це фінансування здебільшого йде на витрати на матеріально-технічне обладнання, наукові відрядження та конференції.
Радянська система організації науки в Україні колишньою владою (з 1992 р.по 2005 р.) не була реформована і пристосована до нових умов. Тому, незважаючи на покращення, головним чином, індивідуальних зв'язків українських вчених із широким колом зарубіжних наукових центрів з проголошенням незалежності України, в умовах бездіяльності влади в науково-організаційному напрямку фактично знищено унікальне експериментальне обладнання, занедбані приміщення більшості наукових лабораторій, застаріле устаткування, обмежені комп'ютерні можливості, наукові бібліотеки без новітньої літератури, практично неможливий доступ до всесвітніх електронних джерел наукової літератури, люмпенізований стан провідних наукових співробітників та молодшого наукового персоналу, безперспективність наукової діяльності для молоді – далеко не повний перелік „здобутків” колишніх гарантів нашої незалежності та квітучої України. Ось з якими болями науковці пішли на „Помаранчевий Майдан” в 2004 році, тоді як Президія НАН України чоломкалась з проффесором, а ще раніше нагороджувала колишнього Президента України золотою медаллю „за сприяння розвиткові науки”.
Наші наукові болі – то недуга нашого народу. Без високого рівня науки у нашій країні, а особливо її фундаментальної компоненти, нам немає повноправного місця у високій європейській і світовій цивілізації. Хіба що можемо, як і досі, заробляти на „хліб насущний” своєю працею у наших зарубіжних колег. Бо без фундаментальних наукових знань в державі процвітає невігластво і шарлатанство, немає своїх новітніх технологій, немає майбутнього для наших дітей, немає високих стандартів матеріального і духовного життя наших людей. Ці прописні істини давно вже засвоїли всі сучасні цивілізовані країни.
ІІІ. Наукові патриції та науковий плебс
Демократичні засади у НАНУ та інших державних академій відсутні. Нові члени цих інституцій дообираються старою гвардією. Вони обирають керівництво НАНУ і де факто обирають директорів академічних інститутів (останні залишаються на своїх посадах на протязі 30-40 років!). Уявіть собі, що старий парламент залишається керувати довічно та сам себе дообирає, а також сам обирає президента та його адміністрацію: саме така система існує в НАНУ. Порівняймо: пересічний громадянин України обирає Президента країни, тоді як кваліфікований науковець не має права вибору Президента своєї Академії наук.
Має місце фінансова та кадрова сваволя Президії НАНУ та директорів окремих інститутів, які аж ніяк непідзвітні реальним виробникам наукового знання.
Молоде покоління науковців не має матеріальних та духовних стимулів до наукової діяльності, практично зникло наступництво в науці. Особливою проблемою, яка не має вирішення в рамках існуючої суспільної парадигми, є неможливість заробити науковою чи викладацькою працею достатньо коштів для купівлі пристойного житла. Тому в нас практично немає наукової молоді: молоді здібні науковці їдуть на заробітки за кордон, де вони здебільшого і залишаються назавжди, бо психологічно не можуть повернутися до попереднього жалюгідного робочого місця та сміховинної державної платні. Як результат, фактично за роки незалежності в науці втрачене ціле покоління (віком 30-40 років).
Прикрим є те, що деякі наукові інститути витрачають на закупівлю наукової літератури 2000 гривень на рік, у той час як утримання одного персонального автомобіля для директора академічної установи коштує більше 20 000 гривень на рік.
Ті українські наукові працівники, які добре відомі в міжнародному співтоваристві і регулярно публікуються у провідних міжнародних виданнях, але не є академіками, змушені підтримувати свою кваліфікацію тільки завдяки допомозі своїх колег з інших країн. Щомісячна державна заробітна платня українського доктора наук складає менше ніж 1000 гривень, тобто в 3-4 рази менше тільки від офіційної суми, яка витрачається на утримання академіків, незалежно від наукової ваги чи спромоги останніх. Нагадаємо, що в радянські часи заробітна платня доктора наук була 400-500 рублів, а доплата за звання член-кореспондента – 175 рублів, академіка – 350 рублів.
Отже, нагальне та докорінне покращання ситуації в НАНУ та інших державних Академіях стало необхідним не лише для відносно малої групи науковців, але й для суспільства в цілому. При цьому Українська влада має можливість скористатися досвідом західних країн, хоча навіть найліпші їхні надбання треба запозичувати обережно, зважуючи на наші національні особливості та традиції.
ІV. Принципи та критерії державної підтримки
Як і будь-який інший аспект життя українського суспільства, стан розвитку фундаментальних наук в Україні варто об'єктивно розглянути й проаналізувати наявні позитивні риси та недоліки, щоб, врешті-решт, розробити концепцію реформування науки. Повинна бути створена та впроваджена в практику програма відповідних заходів із метою піднесення наукових знань на їхнє належне чільне місце серед інших феноменів духовної культури народу.
Україна не має й не матиме в майбутньому достатніх матеріальних та інтелектуальних ресурсів для розвитку всього спектру фундаментальних досліджень. Тому постає запитання, на засаді яких принципів та критеріїв держава має вирішувати, які напрямки заслуговують на її підтримку й як визначати пріоритети?
По-перше, необхідно виходити з того, що головна особа в науці – це вчений-виробник, який продукує нове знання, а не адміністратор, єдине завдання якого полягає у створенні умов плідної творчої діяльності виробника знань. Потрібно розрізняти науковців, які творять нове знання, та численні бюрократичні структури, існування яких є невиправданим із точки зору їх місця у виробництві нового фундаментального знання.
Аналогічно до вимоги відділення бізнесу від політики, у науці повинно відбутися відділення суто наукової діяльності від діяльності по створенню умов для творчої праці науковців. Якщо б Нобелевський комітет керувався критеріями, що існують в НАНУ при обранні академіків, жоден з відомих всьому науковому світові вчених, напевно, не став би лауреатом Нобелевської премії. Чому? Тому що вони не займали ніяких керівних посад.
По-друге, підтримка наукового напрямку означає, перш за все, підтримку учених, що працюють на відповідному рівні. Відсутні визнані протягом останніх років досягнення світового рівня – немає засад для підтримки напрямку та існування академічної установи.
Нагадаємо, що наукова творча праця була й залишається справою окремих особистостей чи малих колективів. Інша річ, що для їхньої ефективної праці вони потребують відповідного адміністративного, фінансового, матеріального, інформаційного та координаційного забезпечення. Будь-яка академічна адміністративна структура має право на існування лише тією мірою, якою вона це робить. У наших умовах розмови про колективну природу сучасної наукової діяльності слугують прикриттям для присвоєння академічними керівниками творчих доробків підлеглих.
По-третє, з одного боку, підтримуватися мають напрямки, які можуть існувати та розвиватися тільки на теренах України. Це – українська історія, правознавство, геологія, географія, археологія, етнографія, мовознавство, економічні науки, демографія, соціологія тощо. Але ж і вони повинні враховувати світовий досвід та добиватися світового визнання.
З іншого боку, підтримуватися мають ті конкретні напрямки фундаментальних наук (математика, фізика, хімія, біологія, психологія, філософія, тощо), представники яких працюють на світовому рівні.
Підкреслимо, що будь яка фундаментальна наука є вельми розгалуженою на сотні наукових дисциплін. Тому йдеться про те, які з напрямків у межах цих дисциплін варто підтримувати на державному рівні. Зрозуміло, що тільки ті, представники яких працюють на високому рівні.
V. Головні критерії оцінки рівня фундаментальних досліджень
Але що визначає цей рівень?
По-перше, це – визнання результатів досліджень світовою науковою спільнотою.
По-друге, це – відповідний вплив на рівень вищої та середньої освіти.
По-третє, це застосування отриманих результатів у прикладних науках, розробці новітніх технологій, промисловості, політичній та суспільній практиці.
VІ. Деякі пропозиції
Провести атестацію наукових співробітників (обов’язково включаючи академіків та членів-кореспондентів) і наукових установ за критеріями відповідності результатів їхньої праці світовому рівню у кожній конкретній галузі науки.
Залучити до розробки принципів атестації та її провадження закордонних фахівців. Право на подальшу державну підтримку мають лише ті науковці та установи, результати діяльності яких пройшли випробування на світовому рівні.
Регулярно проводити таку атестацію. Відповідно до атестаційних результатів забезпечувати ротацію наукових кадрів.
Тільки ті науковці, які здобули міжнародний авторитет на протязі останніх років, мають право:
брати участь у конкурсах на посади керівників наукових та учбових установ та їхніх підрозділів;
бути обраними членами фахових експертних комісій, вчених рад та рад із захисту дисертацій учених ступенів;
керувати аспірантами та дипломниками.
Значно підвищити зарплату всіх ланок наукових співробітників за рахунок вивільнених коштів та, при необхідності, залучивши інші джерела. На час існування поточних масштабів цін та заробітної плати встановити єдиний рівень оплати праці всіх професорів та докторів наук, що пройшли атестацію, в межах 3-4 тисяч гривень (порівняємо: зараз доктор наук одержує таку ж платню, як і молодшій офіцер міліції).
Для решти наукових співробітників кожного рівня, наприклад, кандидатів наук, наукових співробітників без ступеня і аспірантів встановити відповідно менші тарифи, але, заохотивши при цьому творчу молодь до наукової діяльності.
Забезпечити НАНУ міжнародними фаховими періодичними виданнями, включаючи електронні. Надавати інститутським бібліотекам кошти на закупівлю закордонних наукових монографій та збірників та входів (паролів) у наукові бази даних. В Україні має бути принаймні один примірник провідних міжнародних наукових журналів та наукових монографій, що видаються світовими науковими центрами.
Увести інститут виборних директорів (ректорів) наукових та освітньо-наукових установ. Вибори проводити шляхом таємного голосування й обов’язково за участю декількох кандидатур. Обмежити максимальний строк перебування на цих посадах двома термінами та обмежити вік керівника 65 роками.
З метою створення умов для справжньої наукової координації, інформування наукової спільноти, викладачів та студентів вищої школи, а також громадського контролю створити та підтримувати відкритий електронний банк даних про діяльність НАНУ та інформаційно-пошукову систему, яка давала б можливість виходу на відповідні банки даних окремих інститутів.
Науковці та суспільство повинні мати доступ до даних про загальний обсяг фінансування НАНУ та його розподіл між інститутами, про основні статті витрат (фонд заробітної платні з розподілом за посадовими категоріями та інформацією про середню заробітну платню кожної з категорій, витрати на інформаційне забезпечення, представницькі витрати, витрати на закордонні відрядження для різних категорій наукових співробітників), а також до річних звітів інститутів, стислих відомостей про теми науково-дослідної діяльності та результати їхнього виконання, річних звітів всіх наукових співробітників з назвою, ключовими термінами та резюме (змістом) надрукованих статей (книжок).
Статут усіх державних академій (як співдружності наукових установ) треба реформувати таким чином, щоб вони перетворилися у федерацію своїх складових (інститутів, обсерваторій, спеціальних лабораторій, ботанічних садів, і т.п.), а також щоб він не суперечив демократичним нормам нашої Конституції. Замість Президії НАНУ та відповідних органів інших державних академій, що і понині виконують (почасти лише номінально) адміністративні та контролюючі функції, організувати координаційну вибірну Національну Наукову Раду з кожного фаху.
Виключити з лав Національної Академії непритаманні їй прикладні Інститути, які теж повинні залишитися державними і бути підпорядковані Міністерству економіки. Прикладні Інститути повинні існувати завдяки безпосередній співпраці з промисловістю, при нагоді використовуючи у якості консультантів колективи чи окремих співробітників НАН, які займаються фундаментальною наукою.
Інститут академіків та членів-кореспондентів в тому вигляді, що дістався незалежній Україні від радянської системи, залишився як рудимент той тоталітарної системи, від якої відмовилися країни колишнього соціалістичного табору. Тому потрібно ліквідувати цей інститут, та позбавити щомісячних надбавок до зарплати всіх членів державних академій, перетворивши останні на громадянські наукові організації.
Зберегти у державній власності сукупність академічних бюджетних установ, заборонивши будь-яку приватизацію їхнього майна, включно із земельними ділянками.
Заборонити брати участь у конкурсах на заміщення керівних посад у науці та освіті колишнім державним службовцям та депутатам на протязі п’яти років після звільнення з державної посади або після закінчення депутатського терміну.
Усі мінімально необхідні адміністративні та регулюючі фінансово-господарські функції забезпечення діяльності науковими інституціями покласти на відповідні відділи Міністерства науки та освіти. Професійний нагляд за науковою діяльністю мають здійснювати Національні Наукові фахові Ради, що працюють на громадських засадах.
Додаткове фінансування на найактуальніші та найвитратніші наукові розробки надавати в рамках базової Держкомісії з грантів, премій та нагород, яку створити в рамках Міністерства науки з фаховими відділеннями. Її дії теж координувати з Національними Науковими фаховими Радами. Порівняльну оцінку окремих подань здійснювати тільки тимчасовими фаховими експертними комісіями.
В рамках державного регулювання забезпечити обопільну фінансову вигідність співпраці вчених НАНУ та науково-викладацького складу вищих учбових закладів із тим, щоб підвищити рівень керівництва студентськими науковими працями та забезпечити своєчасну належну кадрову заміну в колективах НАНУ.
Припинити хибну практику захисту дисертацій державними діячами, службовцями та бізнесменами, заборонивши вченим радам навіть розглядати такі роботи.
Скасувати доплати державним службовцям та політичним діячам за науковий ступінь. Відділенню політики від бізнесу повинно відповідати законодавчо відрегульоване відділення адміністративно-державної діяльності від конкретної наукової діяльності, щоб запобігти будь-якому впливові корпоративних або політичних зв’язків та ганебному непотизмові, який на протязі десятиліть нівечить суспільну мораль і професійний рівень науковців.
Для реалізації наведеного тут неповного переліку заходів (список їх, звичайно, збільшиться при детальному обговоренні проблеми) необхідно створити відповідну урядово-парламентську комісію із залученням широкого загалу науковців, що активно працюють в науці, мають високий індекс цитування і досвід праці у провідних зарубіжних наукових центрах. В усякому випадку, не покладатися тільки на академіків.
Габович Олександр Маркович доктор фіз.-мат. Наук,
провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України
(е-mail: gabovich@iop.kiev.ua)
Кузнєцов Володимир Іванович доктор філософських наук,
головний науковий співробітник Інституту філософії НАН України
професор Київського університету права
(е-mail: vladkuz@vms.kiev.ua)
Кашуба Іва Єгорович доктор фіз.-мат. наук,
провідний науковий співробітник Інститутом ядерних досліджень НАН України
(е-mail: kashuba@kinr.kiev.ua)
Ольховський Владислав Сергійович доктор фіз.-мат. наук, професор,
зав. лаб. Інститутом ядерних дослідженьНАН України
(е-mail: olkhovsk@kinr.kiev.ua)
Єрмаков Володимир Миколайович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: vlerm@bitp.kiev.ua)
Брижик Лариса Свиридівна доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: brizhik@bitp.kiev.ua)
Єремко Олександр Олександрович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: eremko@bitp.kiev.ua)
Хомра Олександр Улянович Доктор географічних наук, зав. Відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки
(e-mail: khou@niisp.gov.ua)
Шкода Володимир Васильович доктор філософських наук, професор Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (e-mail: shkoda@kharkov.ukrtel.net)