Збільшення зайнятості в галузі спорту в Європі шляхом професійного навчання

Vocasport

Професійна освіта і навчання в галузі спорту в Європейському Союзі: ситуація, тенденції та перспектива

- Після змін, які призвели до різкого або більш поступового зникнення тоталітарних режимів, про що було згадано вище, національні спортивні системи, котрі були в цілому перебудовані, несуть на собі відбитки цієї болючої історії. Особливо повчальним є випадок возз’єднаної Німеччини. Для тих, хто відповідає сьогодні за німецький спорт, право на самоуправління спортивного руху від держави – незбагненний, фундаментальний принцип, навіть якщо держава демократична. Досвід нацистської Німеччини, зовсім як і досвід НДР, є прикладами катастроф, до яких може призвести перетворення державою спорту на засіб для досягнення власних цілей. Центрально- та східноєвропейські країни нині досить перебудовують свої національні спортивні системи; процес супроводжується глибокою кризою, коли необхідним стає поновлювати мережу асоціацій, яким відмовлено в суспільній підтримці, що вони її звикли отримувати.

- Отже, на додачу до історії „національних фізичних культур”, яка розвивалася від кінця 19-го століття й далі, також важливо розглянути вплив політичної історії Європи на країни, що її складають, аби зрозуміти рушійні сили в дії в їхніх національних спортивних системах. Перш ніж уважніше поглянути на впливи цього розвитку на форму, запропоновану зараз цими системами, мусимо ідентифікувати ключові характеристики національних спортивних систем у Європі.

3.3. Ключові характеристики національних спортивних систем у Європі

3.3.1. Економічний вплив спорту

Спорт – це вид діяльності, що, як ми щойно помітили, підтримується одним особливим сектором, а також спирається на багато інших секторів. Від середини 80-х років економісти намагаються оцінити „економічний вплив” спорту в усіх наших економіках. Цю оцінку часто складно здійснювати, і основи для підрахунку не завжди співставні. Найбільш систематичну роботу виконав Владімір Андреф на початку 90-х. Відтоді інша робота була проведена в національному масштабі. Незважаючи на значні відмінності між країнами й деякі дивовижні цифри, ми можемо визначити, що спорт представляє в середньому 1,6% валового внутрішнього продукту в країнах-членах Європейського Союзу та, ймовірно, понад 2,5% - у деяких із них.

Таблиця 5. Відсоткова частка ВВП, що припадає на спорт у країнах-членах ЄС

3.3.2. Спортивна участь

Одне з найяскравіших віддзеркалень спортивної діяльності – участь у спорті європейців. Ця участь, в усіх її формах, сильно розвинулась в останній третині 20-го століття, залучаючи широкий профіль учасників, який зростає.

Порівняння рівнів спортивної участі між країнами-членами ЄС і їхнього розвитку є, безперечно, важливим чинником для оцінки ефектів спортивної політики. Європейська мережа спортивних статистиків, COMPASS , працює задля створення інструментів, аби уможливити міжнародну співставність даних із цієї теми. Окрім цього, недавнє дослідження, проведене в контексті „Євробарометра” інститутами вивчення ринку, подає нам ширше підґрунтя для порівняння, доступне наразі. На загал, воно підтверджує дані досліджень COMPASS . На жаль, ці дослідження обмежені „Європою п’ятнадцяти” та Чеською Республікою, яка залучена до схеми COMPASS .

Наявні дані показують тришвидкісну Європу: дуже спортивну Скандинавську Європу, неспортивну Середземноморську Європу та Середню Європу із середніми рівнями участі (таблиця 6 і діаграма 5).

Таблиця 6. Рівень регулярного заняття спортом серед людей, старших за 16 років (принаймні один раз на тиждень)

Джерело: Eurobarometer November 2003

*Австрійський Інститут статистики (1998) проголошує цифру в 49,15%

Коли ми порівнюємо ці рівні участі з ВВП на душу населення (діаграма 5), щоб перевірити часто цитовану гіпотезу сильної кореляції між життєвими стандартами та рівнем участі, можемо помітити, що рівень участі в скандинавських країнах не підпадає під цю аналогію, яка вкоренилася доволі добре в інших даних. Таким чином, схоже, що існує „Скандинавська спортивна модель”, підтримувана суттєвим культурним компонентом.

Навпаки, в середземноморських країнах, чиє населення значно менш спортивне, спорт як розвага, здається, посідає набагато вищу позицію, аніж у північних країнах. Однак, ми не підтримуємо ідею протистояння між спортивною участю та спортом як дозвіллям.

(Діаграма 5. Рівень регулярної участі в 15 країнах-членах ЄС, класифікованих за ВВП у порядку зростання)

Інший спосіб обчислити участь – встановити рівень „неучасників”. Джерела та методи відрізняються, й отримані результати можуть бути певною мірою приблизною, але в цілому вони справді підтверджують попередні висновки.

Таблиця 7. Відсоткова частка населення, яке не займається жодним видом спорту

(Діаграма 6. Відсоткова частка населення, яке не займається жодним видом спорту)

Маючи на увазі турботу Європейського Союзу про статеву рівність, було важливо виміряти впливи статі на рівень участі в спорті. Ми отримали географічний розрив, подібний до того, що спостерігався попередньо: Скандинавська Європа, де жіноча участь вища за чоловічу; південні країни, де жіноча участь значно нижча, ніж чоловіча.

Таблиця 8. Рівень заняття спортом відповідно до статі (як %)

Результати показують відмінності від Євробарометра. Ми використали ці результати, аби показати відмінності в регулярній спортивній участі між чоловіками і жінками.

*Діти до 9 років не включені до даних.

Дані недоступні: Німеччина, Кіпр, Естонія, Греція, Угорщина, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина.

(Діаграма 7. Рівень участі відповідно до статі (як %))

3.3.3. Компоненти спортивного сектора в Європі

Дослідивши назагал спортивний сектор, нині ми розглядаємо компоненти системи.

Спортивний сектор складається з кількох сегментів, організованих довкола виробництва диференційованих послуг: - професіональний спорт або спорт як дозвілля – це форма діяльності, яка набула дуже потужного розвитку за останні двадцять років. ЗМІ, без сумніву, надзвичайно відповідальні за цей розвиток. Спорт для них став лідером втрат, який нині для них незамінний. Важливість цієї діяльності може вимірюватись спостереженням за чисельністю глядачів або телеглядачів, яких вона приваблює в різних країнах-членах Європейського Союзу. Дослідження збігаються задля показу того, що понад 70% населення в останню чверть століття відвідали якусь спортивну подію наживо чи дивились її по телебаченню (дані по Нідерландах, Франції, Італії, Австрії). Діапазон прав на телетрансляції – другий цікавий показник. Останні подвоюються в обсязі щоп’ять років ( Andreff W . (1997), Economie du sport , P . U . F .). Ці перетворення віддзеркалені у змінах в організаціях, що керують або влаштовують спортивні події для розваги. Підприємства спортивного дозвілля дедалі більше стають комерційними й усе менше виникають у формі асоціацій. Загальний напрямок більше тяжіє до їхньої інтеграції в міжнародні фінансові групи; - „Чемпіонський спорт” відповідає традиції асоціативного спортивного руху. Урізноманітнення форм спорту ускладнює його вимірювання. Воно ґрунтується, в основному, на видах діяльності понад 700000 спортивних клубів.

Таблиця 9. Чисельність добровільних спортивних клубів у країнах-членах ЄС

Відзначаємо головні відмінності між країнами, а кількість клубів варто порівняти з розміром цих спортивних клубів, за інших рівних умов.

Ці клуби залучають близько 15 – 20% населення з деякими головними розбіжностями між країнами. (Таблиця 10 і діаграма 8)

Таблиця 10. Відсоткова частка населення, яке займається спортом у якомусь добровільному спортивному клубі

(Діаграма 8. Організована спортивна участь у клубах (як %))

- Однак, нинішній проект Compass забезпечує нас деяким показом пропорції конкурентної участі в межах цього загального заняття в спортивних клубах. У країнах, дані щодо яких є доступними, середня величина – близько 8% (таблиця 11) із суттєвими відмінностями між країнами (4% в Іспанії та Італії і майже 17% у Нідерландах). Наскільки можливо зробити висновки стосовно зростань цього типу участі з даних ліцензіатів спортивних клубів, видається, що від 1990 р. існувала стагнація в чисельності чи навіть зменшення в певних країнах. В усьому Європейському Союзі футбол – це діяльність, якою найширше займаються на конкурентному рівні з майже 20% загальної кількості.

Таблиця 11. Конкурентні спортсмени

Відсоткова частка населення віком 15 – 74 роки, яке займається конкурентним спортом інтенсивно (понад 120 год на рік)

Країни, дані щодо котрих були недоступні: Німеччина, Австрія, Бельгія, Кіпр, Естонія, Греція, Угорщина, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Ірландія, Словаччина.

- „Спорт як дозвілля” – це група видів діяльності, що мають місце частково в асоціаціях або комерційних компаніях, проте також без будь-якого нагляду, на вулиці чи в приміщеннях, відкритих для громадськості. Поєднуються інтенсивні, регулярні та випадкові форми тренування, майже кожен другий європеєць бере участь у цій діяльності. Найпопулярніші спортивні дисципліни – плавання, прогулянки, велоспорт, гімнастика або фітнес та біг підтюпцем. Тут також треба бачити впливи культурних відмінностей і середовища різних країн на цей вибір дисциплін, хоча існує певна кількість постійних. Помірне зростання, що спостерігалося в усіх країнах Європейського Союзу, супроводжується тими самими засадничими тенденціями: помітним напрямком у бік індивідуалізації або персоніфікації видів діяльності і способу, яким люди залучаються до них; тенденцією до переміщення традиційних міських видів спорту („екологізація”); тенденцією до використання реального спортивного обладнання; трендом у напрямку поєднання різноманітних видів діяльності відповідно до процесу схрещування ( J . P . Clement , J . Defrance , C . Pociello (1994). Sport et pouvoirs au XXe ̀ me sie ̀ cle , P . U . G .).

Попри це , виявляється , що є кілька моделей : Скандинавська модель із дуже великою кількістю регулярних учасників (2/3 населення ); Англо - Саксонська модель , із якою має асоціюватися Франція , з приблизно 1/3 регулярних учасників ; Середземноморська модель із відносно низьким рівнем участі ( менш ніж третина населення ) та заледве 15% регулярних учасників ( J . P . Clement , J . Defrance , C . Pociello (1994). Sport et pouvoirs au XXe ̀ me sie ̀ cle , P . U . G .).

Однак , справді схоже , що перед нами постають кілька моделей : Скандинавська модель із дуже великою кількістю регулярних учасників (2/3 населення ); Британська модель , до якої можемо додати Францію , із близько 1/3 населення , що регулярно тренується ; Середземноморська модель із відносно низьким рівнем участі ( менш ніж третина населення ) й у найкращому разі 15% тих , хто тренується регуліярно .

Таблиця 12. Участь у спорті як дозвіллі (%). Compass 1998

Джерела : Compass project 1998

- „Соціальний спорт” відповідає використанню спорту групами людей із особливими проблемами: літніми особами, каліками, людьми поза суспільством, етнічними меншинами. Ця категорія, яка має і цілі соціальної інтеграції, і цілі, пов’язані зі здоров’ям, краще ототожнюється в межах британського та скандинавського контексту, де немає бажання особливо співпрацювати з певними цільовими групами, аніж із рештою Європи. Роль, надана спорту задля цілей соціальної інтеграції, могла б допомогти потужно підтримати ці види діяльності. У європейському масштабі в нас дуже мало інформації щодо цієї царини спорту, яка межує із соціальною роботою та лікуванням.

3.3.4. Види діяльності в Європі, пов ’ язані зі спортом

Тоді як складно оцінити види діяльності, що підпадають під власне „спортивний сектор”, оцінювання обсягу і форми видів діяльності стосовно спорту (сектори, пов’язані зі спортом) є навіть більш проблематичним. Власне кажучи, систематичне винайдення відповідних видів діяльності, що проводиться в контексті супутньої Європейської класифікаційної системи OEES (для ЄВРОСТАТ), показує, що спорт впливає майже на всі основні сектори офіційної класифікаційної системи ( NACE ) без можливості ізолювати їх у контексті доступної статистичної інформації.

Обмежимось тут представленням найбільш значних груп за обсягом діяльності, який вони репрезентують (або за перспективами, що вони їх пропонують у цій галузі).

o Перша група охоплює підприємства, що спеціалізуються на будівництві спортивних споруд, стадіонів, гімнастичних залів, плавальних басейнів, майданчиків для гри в гольф тощо (код 45 NACE ). Спеціалізовані підприємства посідають лише невелику частку ринку, хоча - дедалі частіше - великі будівельні фірми і фірми, які надають суспільну роботу, що мають левову частку, об’єднують спеціалізовані команди (включно з консультаційними бюро та архітекторами). Цей ринок, який істотно розвинувся в 1960-х рр. разом зі зростанням обсягу тренувань у видах спорту, був суттєво залежний тоді від суспільного попиту. Навіть залишаючись панівним у більшості країн-членів Європейського Союзу, це все більше відкриває шлях окремим власникам. Стандартизація обладнання, що віповідає нормам спортивних федерацій, змінюється рухом диверсифікації цього обладнання, який поєднує очікування спорту як дозвілля та спортивної розваги. Оскільки майже всі форми спортивної діяльності передбачають приміщення, які були зведені чи адаптовані для цього (навіть там, де останніми є прості дорожні знаки або елементарні пристрої), оновлення і створення спортивного обладнання та майданчиків є одним із ключів до розвитку спорту.

o Друга група зводить докупи виробників спортивного обладнання і товарів та дистриб ’ юторські фірми, пов ’ язані з ними. (Це дуже диференційована група, котра пролягає від виготовлення засобів перевезення для видів спорту – човнів, велосипедів, автомобілів тощо – до одягу і взуття через власне спортивні товари – лижі, м’ячі і т.д. – та спортивне обладнання (обладнання для бодібілдингу). Ці види діяльності поділені між кодами 18, 19, 34, 35, 36, 50, 51, 52 NACE .) Навіть попри те, що вона містить деякі великі підприємства, цей ринок – гранично конкурентний і повністю інтернаціоналізований (принаймні, стосовно виробництва). Він також переживає процес традиційної концентрації на всіх ринках, які досягли зрілості. Часто він залучає останню технологію та її розвиток, дедалі більше на основі якості, залежить від еволюції поведінки „самообслуговування” серед спортсменів (у висхідному процесі „інструментації” видів спорту розробляються інструменти для контролю діяльності, яким громадськість приділяє все більшу увагу – наприклад, спорттестер), тобто використання обладнання, що частково замінює людський нагляд. Дані, наявні стосовно певних окремих товарів (спортивне взуття, лижі тощо), показують помірне зростання в цьому економічному секторі з падінням у галузях, котрі зазнають конкуренції з боку Азії.

o Третя група видів діяльності – група спеціалізованих ЗМІ (аудіовізуальні -92- та друкована преса -22-). Це галузь, яка швидко розширюється щодо телебачення й виготовлення спеціалізованих журналів, що підтримують діяльність спортсменів (понад тисячу назв). Якщо це поєднується з цілим сектором видавництва та створення аудіовізуального освітнього матеріалу, ця група також, напевно, відчує на собі потужне зростання в наступні роки.

o Також маємо представити освітній і навчальний сектор, який включає фізичне виховання в школі, на всіх рівнях навчання та в усіх типах закладів, і навчання майбутніх професіоналів в університетах або громадських чи приватних інститутах. Щодо навчання, то можна підрахувати, що кількість інститутів та університетів перевищує 500 всередині Європейського Союзу (котрі дають роботу понад 15000 осіб) і що вони отримують більш ніж 200000 чоловік щороку як студентів або фахівців, які одержують поточне навчання.

o Треба також згадати про діяльність спортивних органів влади. Підпорядковані останні центральній владі чи місцевим або крайовим органам влади, вони репрезентують групу, яка еволюціонувала дуже різною мірою в різноманітних країнах –членах Європейського Союзу. Навряд чи дивно бачити, що, залежно від того, чи національні традиції є „інтервенціоністськими” або ж „ліберальними”, суспільні послуги, які забезпечує центральна влада, поширюються більшою чи меншою мірою. Франція – країна з, насправді, найбільшою чисельністю урядовців у межах її Міністерства молоді та спорту (таблиця 13). З іншого боку, на рівні місцевої або крайової влади відмінності в ситуації не такі помітні. Втім, це сектор, що має тенденцію до падіння майже скрізь.

Таблиця 13. Суспільні послуги стосовно спорту в Європі

Джерела : національні дані

· Підбиваючи підсумок, вказано на оздоровчий сектор та його „підприємства”, що спеціалізуються на спорті, чи останніми є лікарні або спортивні медичні служби, фізіотерапевтичні послуги, реабілітаційні центри тощо.

3.4. Форми національних спортивних систем у Європі

Ми вже розглянули й аспекти, спільні для всіх європейських суспільств стосовно спорту, і культурні та політичні особливості, що дають кожній країні її власну ідентичність. Тут нам хотілося б зайнятися аналізом „форм”, набутих сьогодні національними спортивними системами. Як ми відзначили в попередньому розділі, ці форми стосуються набору взаємодіючих елементів у відносно стабільному форматі. Ототожнення форм означає уточнення організацій зі співставною загальною логікою. Це також значить уточнення мінливих одиниць, на які діють як внутрішня динаміка, так і підпорядковані впливи з боку середовища, що вони в ньому розвиваються.

Перше розуміння форми національних спортивних систем подане включенням спорту в урядову систему. Це передбачає ідентифікацію її видимості (Міністерство зі словом „спорт” у його заголовку або стриманіша присутність) та її „сфери призначення”. Не надто потужно наголошуючи на ситуаціях, що можуть дуже швидко змінюватися, дійсно, як видається, варто помістити урядові дані:

Таблиця 14. Міністерства, що керують спортом у 25 країнах-членах Європейського Союзу (2003 – 2004 рр.)

Таблиця 15. Сфери міністерського призначення щодо спорту в країнах-членах ЄС

3.4.1. Змінні, що впливають на спортивні форми

На додаток до культурних або інституційних елементів, згаданих вище, спортивні системи можна схарактеризувати за чотирма ключовими параметрами: - По-перше, роллю, яку грають органи влади в регулюванні системи, особливо держава, представлена відповідним міністерством. Вона може стосуватися втручання в сучасне визначення ролі спорту в країні, втручання в структурування національного спортивного ладу (тобто визначення відповідних ролей, що їх грають різноманітні учасники, та відповідальності останніх), вибору умов фінансування діяльності, надання й встановлення спортивних споруд та необхідного персоналу тощо. Це також може зачіпати нагляд за умовами проведення діяльності, включно з визначенням умов, яке треба задовольнити, аби уможливити нагляд.

- Другий параметр, який ми можемо розглянути, - це ступінь і форма координації тих, хто залучені до національної системи. Можемо побачити дуже слабко структуровані системи, де кожна сторона має повну автономію, без будь-якої організованої координації. Навпаки, деякі країни широко координують внески тих, хто залучені до спортивної системи. Так само, як рівень, маємо згадати форму, що її набуває ця координація. Вона може залежати від відповідального органу влади, бути формалізованою письмовими законами та іншими текстами в кожній своїй деталі. Вона також може бути похідною ініціативи сторони з „де факто” панівною позицією, яка керує цілою системою й встановлює обмеження втручання з боку інших залучених сторін. Ця функція може базуватися на моделі „управління”, тобто спроби досягти форми консенсусу через попередню дискусію між всіма зацікавленими сторонами.

- Третім параметром для розгляду став би розподіл між трьома типами постачальників: громадських, добровільних або комерційних. Місцеві громадські чи парагромадські гравці здійснювали нагляд за добровільною участю; добровільні помічники - в межах інтегрованої спортивної системи чи будучи незалежними; комерційні компанії, - чи то професіональні спортивно-розважальні компанії, чи компанії, які керують комерційно-розважальними видами спортивної діяльності. Це, насамперед, роль, здійснювана цими громадськими, добровільними та комерційними гравцями, яка характеризуватиме форму.

- Четвертий параметр – це відповідність пропозиції змінам у попиті. Який ступінь інерції спостерігається щодо появи нових запитів? Які механізми дозволяють системі відповідати швидко й ефективно?

3.4.2. Чотири основні форми спортивних систем у Європі

Ґрунтуючись на цих параметрах, ми ідентифікували чотири основні форми, яких можуть набувати національні спортивні системи в Європі: - „Бюрократична форма” характеризується дуже активною роллю, яку грають органи влади в регулюванні системи. Майже завжди існує законодавча структура, специфічна для галузі (законодавство з питань спорту). Це система, що її характеризують правила органу влади, який, із його політичною/демократичною законністю, не обов ’ язково веде якісь широкі переговори з іншими гравцями. Добровільний спортивний рух діє за „дорученням”, соціальних партнерів часто не існує, і користувачі/споживачі та приватні підприємці мають низький вплив на здійснення спортивної політики.

- „Місіонерська форма” характеризується переважною присутністю добровільного спортивного руху з великою автономією в прийнятті рішень. Органи державної або місцевої влади делегують йому велику відповідальність за орієнтацію спортивної політики, хоча вони навіть можуть бути поступово залучені до договірної логіки з нею. Соціальні партнери присутні слабко; легітимність більше належить добровільним керівникам, аніж найманим працівникам; користувачі рідко мають шанс обрати позицію споживача, а приватні підприємці діють на межі панівної системи (зі змінною роллю).

- „Підприємницька форма” характеризується регулюванням системи, що постає з соціального чи економічного „попиту” на спорт. Небагато чим можна запобігти прямому регулюванню ринком відносин пропозиції/попиту. Роль органів влади істотно полягає у встановленні структури, аби дати можливість цій ринковій логіці самовиразитись. Добровільний спортивний рух повинен сприйняти її вимоги, які відповідають прагненням приватних підприємців, і спробувати встановити свої позиції в цьому контексті.

- „Соціальна форма” характеризується наявністю соціальних партнерів усередині багатоаспектної системи. Цим типом системи не керує одноосібно один гравець, а натомість перший підпадає під співіснування/співпрацю між громадськими, добровільними та комерційними гравцями. Представники працівника і роботодавця, покликані забезпечувати „управління” системою, займаються „суспільним благом”, яке приносить спорт, хоча навіть можуть виникати справжні тертя.

3.4.3. Форми спортивних систем у 25 країнах-членах Європейського Союзу

З доступних даних ми спробували класифікувати системи, наявні в двадцяти п ’ яти країнах-членах Європейського Союзу, в чотири форми, які щойно визначили. Природно, як ми відзначили вище, жодна країна не показує всіх критеріїв, що могло б дозволити закріпити її за певною формою. Тому ми пішли, певною мірою, приблизним шляхом, зокрема, оскільки в деяких випадках було певне вагання щодо того, за якою формою закріпити, бо система являє певний ступінь багатоманітності стосовно критеріїв у використанні. Це також пов’язано з фактом, що поточна ситуація зазнає справжньої зміни, навіть близької революції в деяких країнах (особливо, Центральна і Східна Європа, але не тільки). Перетворення, які ми спостерігаємо, могли б змінити переміщення певних країн до даної форми за короткий термін.

Таблиця 16. Наявність спортивного законодавства

Переклад виконав спеціальний кореспондент "Спорт-сталкера" Дмитро МІЧУДА

Посилання на сайт є обов'язковим